Автор: Михайлюк Яна

Опубліковано: «Юридична практика», №50 (652), 11 грудня 2018 року

Правове регулювання судових витрат, у зв’язку з набранням чинності новими редакціями процесуальних кодексів, зазнало значних змін. Найважливішими з них є такі: обов’язкове попереднє визначення сум судових витрат, забезпечення та попередня оплата судових витрат, а також особливості їх розподілу (зокрема, у випадках зловживання процесуальними правами).

Враховуючи уніфікацію процесуального законодавства, принципової різниці між правовим регулюванням судових витрат у цивільному та господарському процесах  немає, за винятком окремих особливостей. Зокрема, ЦПК визначає види витрат, які окремо не розглядаються в господарському процесі, а саме витрати сторін та їхніх представників, що пов’язанні з явкою до суду. Натомість у ГПК закріплені особливості розподілу судового збору у спорах щодо укладання, зміни, розірвання чи виконання господарських договорів.

Загалом, як у цивільному, так і в господарському процесах до судових витрат належать дві основі групи витрат: витрати зі сплати судового збору та інші витрати, пов’язані з розглядом справи.

І. Особливості сплати судового збору

Судовий збір при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців

Загальний порядок сплати та розмір судового збору регулюється Законом України «Про судовий збір». Незважаючи на усталену правозастосовну практику з питань сплати судового збору, залишаються окремі дискусійні питання. Зокрема, питання щодо порядку сплати судового збору при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців або інших посадових осіб органів виконавчої служби.

Відповідно до правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.01.2018 р. у справі  №565/256/15-ц, ні ЦПК, ні Законом України «Про судовий збір» не передбачено необхідності сплати судового збору за подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи ДВС. Таким чином, не підлягає сплаті збір за подання апеляційної скарги у справах за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи ДВС.

Однак вже через 4 місяці Велика Палата Верховного Суду відступила від вказаної правової позиції та дійшла висновку у постанові від 29.05.2018 р. у справі №915/955/15, що судовий збір підлягає сплаті за подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали господарського суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом України «Про судовий збір» справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали. Проте не всі судді погодилися з такою позицією, висловивши окрему думку. Враховуючи динамічність змін позицій Верховного Суду щодо різних правових питань, наведений висновок, найімовірніше, не є остаточним. Сьогодні при поданні апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду під час розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця все ж таки потрібно сплачувати судовий збір.

Пільгові умови при сплаті судового збору

Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, зменшити розмір судових витрат чи звільнити від їх сплати в порядку, передбаченому законом.

Положення процесуального законодавства не містять  чіткого переліку документів, що підтверджують майновий стан особи. Тому вирішуючи конкретну справу, суд за своїм внутрішнім переконанням встановлює відсутність чи наявність в особи можливості сплатити судовий збір, враховуючи її майновий стан.

Найчастіше суди, відмовляю-чи у задоволенні клопотань про звільнення від сплати судового збору, обґрунтовують свою позицію відсутністю належних доказів. Зокрема, суди зазначають, що довідка про заробітну плату чи про отриману пенсію за останній період не свідчить про те, що в особи не може бути інших доходів, а отже, не є належним доказом скрутного матеріального становища. На підтвердження відсутності інших доходів суди достатньо часто вимагають саме довідку про доходи особи, видану органами ДФС. Зазначені висновки відображені в ухвалі Верховного Суду від 08.11.2018 р. у справі №234/13165/17, в ухвалі Верховного Суду від 28.09.2018 р. у справі №459/584/17 та ін.

II. Витрати, пов’язані з розглядом справи

Витрати напрофесійну правничу

Серед видів витрат, пов’язаних з розглядом справи, найбільш дискусійними були та залишаються питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. У зв’язку зі змінами до процесуальних кодексів, фактично було скасоване обмеження граничної компенсації витрат на правничу допомогу. Однак багато практичних питань стосовно відшкодування витрат на правничу допомогу залишилися невирішеними.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. До витрат на правничу допомогу адвоката належить гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зісправою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.

Обмежувальним критерієм при компенсації витрат на правничу допомогу є співмірність, тобто розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Оцінюючи співмірність заявлених витрат на правничу допомогу, суд повинен враховувати всі зазначені критерії в сукупності. Однак при визначенні співмірності розміру витрат на правничу допомогу в суду залишається широкий діапазон для розсуду.

Враховуючи останню судову практику, судді дуже критично підходять до визначення обґрунтованості (співмірності) понесених витрат на правничу допомогу. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а також здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У такому випадку суд оцінює перелік видів робіт, здійснених адвокатом у процесі надання правничої допомоги, час, витрачений на кожен з видів цієї допомоги, вартість години роботи адвоката або вартість виконання певної роботи. Зокрема, у додатковій постанові Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 р. у справі №910/20357/16 суд дійшов висновку про зменшення витрат на правничу допомогу в 5 разів. Зокрема, критично оцінивши час, витрачений адвокатом на підготовку до участі у справі, встановивши відсутність необхідності залучення двох адвокатів, суд вказав, що участь в судовому засіданні двох адвокатів, з огляду на висловлену ними єдину правову позицію, не була потрібною.

Проблемним залишається питання стосовно доказування розміру погодинної ставки адвоката чи вартості виконання ним певного виду робіт. Звичайно, фактична вартість послуг адвокатів може суттєво відрізнятися. Наприклад, вартість години роботи партнера міжнародної чи провідної української юридичної фірми коливається від 300 до 500 доларів США, а година роботи адвоката, який не має достатнього досвіду або кваліфікації, може коштувати 200-300 гривень. Таким чином, за одну й ту ж роботу вищезазначені адвокати отримають різний розмір гонорару.

При цьому доказування ринкової вартості послуг адвоката може ґрунтуватися як на середньостатистичних даних щодо оплати праці відповідного виду в певному регіоні, що готуються Державною службою статистики України, так і на ринковій вартості юридичних послуг. Вирішуючи питання щодо компенсації витрат на правничу допомогу, суди зменшують заявлений розмір витрат, обґрунтовуючи свою позицію середньостатистичною вартістю юридичних послуг, або обмежуються загальним твердженням про недоведення сторонами заявленого розміру витрат на правничу допомогу.

Окремої уваги заслуговує оцінка судами часу, витраченого адвокатом на певний вид проведеної роботи. Зокрема, у додатковій постанові Верховного Суду від 22.06.2018 р. у справі №910/16953/16 Суд вказав, що витрачені адвокатом 5,3 години на опрацювання постанови Київського апеляційного господарського суду, касаційної скарги на зазначену постанову та підготовку відзиву, вбачається завищення часу, необхідного для опрацювання зазначених документів та підготовку відзиву. Суд вважає, що для цього вистачило б 3 години. Аналогічний висновок щодо завищення часу, витраченого на певний вид робіт, відображений у додатковій постанові Верховного Суду від 11.06.2018 р. у справі №923/567/17. Безперечно, така оцінка судом необхідного часу на підготовку адвокатом певного процесуального документа чи вивчення матеріалів справи є дещо суб’єктивною та часто недостатньо обґрунтованою в судових рішеннях.

З огляду на зазначене, окрім подання до суду детального опису наданих послуг адвокатом, варто окремо обґрунтовувати час, витрачений адвокатом на певний вид правничої допомоги (зокрема, на основі складності справи, ціни позову, кількості учасників справи та необхідності вивчати позицію кожного з учасників тощо).

Суди також мають достатньо критичне ставлення  до участі у справі кількох адвокатів як представників одного учасника справи та зазвичай роблять висновок про відсутність в цьому об’єктивної потреби. Показовою в цьому контексті є додаткова постанова Верховного Суду від 26.09.2018 р. у справі №753/15683/15, в якій Суд зменшив розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу з 120 тис. грн до 5 тис. грн, при то- му що ціна позову у цій справі становила понад 110 млн грн. Однією з основних підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу була саме від- сутність, на думку Суду, необхідності участі у справі 3-х адвокатів як представників сторони у справі.

Обов’язок доказування співмірності витрат на правничу допомогу Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК та ч. 5 ст. 126 ГПК, у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат на правничу допомогу суд, за клопотанням іншої сторони, може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

На практиці, коли інша сторона не заявляє клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суди дещо формально підходять до питання дослідження співмірності цих витрат та задовольняють такі клопотання, посилаючись на відсутність відповідних заперечень. Зокрема, у додатковій постанові від 29.03.2018 р. у справі №907/357/16 Верховний Суд дійшов висновку про стягнення заявлених витрат на правничу допомогу в повному обсязі без аналізу їх співмірності, посилаючись на відсутність клопотання про зменшення таких витрат від іншої сторони. Однак таке правове регулювання суперечить  закріпленому в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод праву на справедливий суд. Оскільки клопотання про зменшення вказаних витрат може не бути поданим не лише з тих підстав, що сторона погоджується із заявленим розміром, але й не була належним чином повідомлена, пропустила строк на подання заперечень з поважних причин тощо. З метою забезпечення справедливого судового розгляду, вирішуючи питання про компенсацію витрат на правничу допомогу, в будь-якому випадку потрібно оцінювати співмірність заявлених до відшкодування витрат.

Інші витрати, пов’язані з розглядом справи

До інших витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплату робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Оцінка судом розміру витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача здійснюється подібно до оцінки розміру витрат на професійну правничу допомогу на основі критерію співмірності зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Розмір витрат, пов’язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів і стягується з урахуванням граничного розміру компенсації таких витрат, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 р. №590.

Попередній розрахунок судових витрат

Новелою процесуального законодавства стала необхідність здійснення попереднього (орієнтовного) розрахунку розміру судових витрат, який кожна сторона має подати разом з першою заявою по суті спору. Хоча попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону в доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, однак не варто легковажно ставитися до його підготовки.

До того ж важливо не лише не занижувати суму, вказану в орієнтовному розрахунку судових ви- трат, але й не надто її завищувати. Оскільки значне відхилення розміру витрат, що заявлені до відшкодування, від попереднього їх розрахунку може бути підставою для відмови стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат. У разі перевищення суми судових витрат, заявленої до відшкодування, від попереднього розрахунку суд може відмовити у відшкодуванні судових витрат у частині  такого   перевищення, а якщо сума заявлених до відшкодування судових витрат є значно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому розрахунку, суд може відмовити у такому відшкодуванні повністю або частково.

Безперечно, скасування граничного розміру компенсації витрат на професійну правничу допомогу є позитивним кроком, однак судова практика свідчить, що довести розмір витрат на надання правничої допомоги у справі досить складно. Суди дуже часто критично підходять як до оцінки часу, необхідного для надання певного виду правничої допомоги, так і до оцінки розміру оплати витраченого адвокатом часу.

З позиції судової практики, із запровадженням нового процесуального законодавства принципових змін у питаннях відшкодування витрат на правничу допомогу не відбулося. Зазвичай українські суди не оцінюють роботу адвокатів відповідно до її ринкової вартості, як це відбувається за кордоном.

Запроваджений критерій співмірності витрат на професійну правничу допомогу, витрат на оплату робіт експерта, спеціаліста, перекладача зі складністю справи/ виконаної роботи та іншими чинниками є достатньо суб’єктивним, тому необхідний час для напрацювання судовою практикою більш чіткої та виваженої позиції з питань компенсації судових витрат.