Опубліковано: «Закон&Бізнес», № 23 (1373), 09.06.2018-15.06.2018
Новелою процесуальної реформи є процедура врегулювання спору за участю судді, якою визначається роль судді як арбітра. Вона схожа для адміністративного, господарського та цивільного судочинства. Розглянемо, в яких випадках цей інструмент буде ефективним і які особливості його застосування.
Кому вигідно?
Процедура врегулювання спору за участю судді можлива виключно за згодою сторін і до початку розгляду справи по суті. Це є однією з основних її відмінностей від медіації, оскільки
остання можлива на будь-якому етапі як досудового врегулювання спору, так і на стадії судового розгляду справи.
В ЄДРСР налічується близько 20 тис. ухвал, що стосуються процедури врегулювання спору за участю судді. Найчастіше вона застосовувалася у цивільних справах — близько 12 тис. Значна частина — це спори щодо поділу та визнання права власності на майно, а також стягнення заборгованості за цивільно-правовими договорами.
Це пояснюється тим, що сторони, перш ніж розпочати діалог, звертаються до суду. Дуже часто наявність позову стає тим подразником, що спонукає сторони сісти за стіл переговорів і врегулювати конфлікт ще до вирішення спору по суті.
Вбачається, що найбільш затребуваною така процедура буде у цивільних справах, що стосуються малозначних спорів. Дуже часто люди звертаються з такими справами до суду, оскільки не можуть або не хочуть знайти компроміс і врегулювати спір у позасудовому порядку.
Стимулом для такого способу врегулювання спору може бути повернення позивачеві 50% сплаченого судового збору в разі укладення мирової угоди, відмови від позову чи визнання
останнього відповідачем.
Нюанси процедури
Як відомо, у ст.1312 Конституції закріплена так звана монополія адвокатури. Винятком є представництво у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів і референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Таким чином, якщо спір підпадає під вказані категорії, то брати участь у судовому процесі може безпосередньо сама особа, її адвокат, а також інший представник, про якого йдеться в гл.17
Цивільного кодексу.
Якщо ж сторони у процесі представлятимуть адвокати, то процедура врегулювання спору за участю судді не буде популярною. Це пояснюється тим, що адвокати як професійні юристи можуть запропонувати клієнтові шляхи вирішення спору ще до звернення до суду. І саме адвокати повинні бути зацікавлені у швидкому його врегулюванні.
Між іншим, у багатьох європейських країнах робота адвоката як медіатора на досудовому етапі є не менш важливою, ніж у самому судовому процесі. Адже за правильно обраної тактики сторони отримують максимально можливий результат при мінімальних витратах часу і ресурсів.
Однак на процедуру врегулювання спору за участю судді слід подивитися дещо з іншого ракурсу. Вона припиняється у разі:
• подання стороною заяви про припинення врегулювання;
• закінчення відведеного законом строку (не більш як 30 днів);
• затягування врегулювання будь-якою зі сторін — за ініціативою судді.
За таких обставин після автоматизованого розподілу справа передається іншому судді. Отже, у виняткових випадках така процедура може слугувати інструментом затягування розгляду, а також способом «прихованого» відводу судді. Тому в разі ініціювання процедури іншою стороною необхідно оцінити мету такої процесуальної дії, а також реальні наміри, пам’ятаючи, що врегулювання спору за участю судді можливе виключно за згоди і позивача, і відповідача.
Спонукання до примирення
Формами врегулювання спору визначено наради, які можуть бути спільними та (або) закритими. Під час спільних нарад суддя з’ясовує підстави та предмет позову, підстави заперечень, роз’яснює предмет доказування у такій категорії справ, пропонує висловити думки щодо мирного врегулювання спору тощо. Суддя також може запропонувати шлях мирного його врегулювання.
В такому разі суддя як професійний та висококваліфікований юрист може відігравати важливу роль, оскільки його поради можуть посприяти швидкому досягненню результату, яким
обидві сторони будуть задоволені. Особливу увагу необхідно звертати на професійну підготовку судді саме як арбітра, який може надати юридичні консультації та роз’яснення, не виходячи за межі дозволеного процесуальним законодавством. Наприклад, суддя не має права давати юридичні поради і рекомендації, оцінювати докази. Інформація, отримана будь-якою зі сторін, а також суддею, є конфіденційною.
Таким чином, суддя виступає як арбітр, метою якого є спонукання сторін до примирення та знаходження компромісу. Для цього він має бути ініціативним і намагатися вчинити всі необхідні дії, щоб зацікавити сторони у швидкому врегулюванні ситуації.
Отже, можна сказати, що процедура врегулювання спору за участю судді є прогресивною новелою процесуального законодавства. Насамперед вона допоможе зменшити навантаження
на суддівський корпус, а також стане дієвим інструментом вирішення спору в стислі строки.
Якщо розглядати цю процедуру крізь призму участі в процесі адвокатів, то вбачається, що на сучасному етапі вона не матиме тієї популярності, яка дала б змогу говорити про дієвість цього інституту. Це обумовлено передусім відсутністю традицій позасудового врегулювання спорів, досить слабким інститутом медіації та пасивним ставленням сторін до вирішення
спору без участі суду.
Проте в разі реформування інституту адвокатури, популяризації медіації та наочного прикладу дієвості даної процедури, з погляду економії часу та ресурсів, такий інститут може стати
прогресивним інструментом для досягнення компромісу між сторонами.