У 2020 р. Верховний Суд продовжив досить активно формувати судову практику у сфері земельних відносин. Цей рік виявився досить багатим на позиції Верховного Суду (далі — ВС) щодо правового режиму земель фермерського господарства (далі — ФГ), які виявилися діаметрально протилежними до позицій ВС попередніх років. Це суттєво вплинуло на поведінку агробізнесу в даній сфері. Зупинимося більш детально на таких позиціях.

Хто є належним орендарем земельної ділянки, наданої засновнику в оренду для ведення ФГ — засновник чи ФГ?

У постанові від 01.04.2020 р. (справа №320/5724/17) Велика Палата Верховного Суду (далі — ВП ВС) підтвердила раніше висловлену позицію щодо належного орендаря земельної ділянки, яка надавалася громадянину для створення ФГ. З комплексного аналізу законодавства Верховний Суд дійшов висновку, що після укладення між державою та громадянином договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство, і до нього переходять права та обов’язки орендаря за договором. У зв’язку з цим ВП ВС зазначила, що спори про поновлення договору оренди земельної ділянки, яка надавалася фізичній особі для ведення фермерського господарства, підсудні господарським судам, адже позивачем має виступати ФГ, а не громадянин, якому земельна ділянка надавалася в оренду для створення такого ФГ.

Однак не всі судді ВС ВП погодилися з таким підходом. Шість суддів в окремій думці висловили позицію, що при заснуванні ФГ фактичної заміни орендаря земельної ділянки з громадянина на ФГ не відбувається, а ФГ може набути таку земельну ділянку в оренду виключно на конкурентних засадах (земельних торгах). Такий підхід раніше також розділяли деякі колегії ВС, які констатували, що до ФГ від засновника переходять тільки обов’язки орендаря, а не права, а тому у ФГ відсутнє право на поновлення договору оренди. Але після вказаного судового рішення ВП ВС у користувачів є стриманий оптимізм, що нарешті у ВС з’явиться єдність практики у цій категорії спорів.

Чи успадковується право постійного користування, надане громадянину для ведення ФГ

Довгий час існувала усталена практика ВС, що право постійного користування ФГ не спадкується, а у разі смерті засновника ФГ таке право припиняється. На практиці такий підхід породжував ряд корупційних ризиків та призводив до того, що органи Держгеокадастру після смерті засновника ФГ надавали таку земельну ділянку у власність в порядку безоплатного отримання не членам ФГ, в користуванні якого ділянка перебувала, а стороннім особам. Від такого підходу в більшості випадків страждали дрібні фермери, адже вони ставали жертвами недобросовісних конкурентів, які за сприяння органів Держгеокадастру поповнювали свій земельний банк за рахунок земель ФГ, де засновник помер. Однак з прийняттям постанови ВП ВС від 23.06.2020 р. (справа №179/1043/16-ц) така порочна практика має припинитися.

У цій постанові ВП ВС розвинула тему переходу права користування земельною ділянкою до ФГ від її засновника. Це рішення стало досить знаковим та жваво обговорювалося у юридичній спільноті. ВП ВС відступила від ряду попередніх висновків ВС про те, що:

– право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, та не входить до складу спадщини (висновки КЦС ВС, викладені у його постановах від 25.04.2018 р. у справі №399/374/16-ц, від 18.03.2019 р. у справі №472/598/16-ц, від 17.10.2018 р. у справі №376/2038/14-ц та інших подібних справах);

– право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, входить до складу спадщини після створення такого господарства (постанова КЦС ВС від 11.12.2019 р. у справі №188/1124/15-ц);

– фермерські господарства не мають права на постійне користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності, тому після смерті особи, якій земельні ділянки належали на праві постійного користування, припиняється право користування як цією особою, так і фермерським господарством (постанова КЦС ВС від 18.03.2019 р. у справі №472/598/16-ц).

ВП ВС, виходячи з системного тлумачення ст. 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство”, ст. 1, 5, 7, 8 і 12 Закону “Про фермерське господарство”, ст. 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18.12.1990 р., ст. 31, 92 ЗК України від 25.10.2001 р., сформувала наступні висновки:

– право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки;

– з моменту державної реєстрації ФГ як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому в такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається ФГ;

– право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення ФГ його засновник, може бути об’єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) ФГ. У такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадковане лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець;

– успадкування ФГ (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону. У випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником та членами спадкоємці спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.

При розробці вказаної позиції серед суддів ВП ВС також не було одностайності. В окремій думці суддя Ситник О. М. зазначив, що, на його думку, право постійного користування за своєю природою є емфітевзисом, і зі смертю голови фермерського господарства право на земельну ділянку, надану у постійне чи тимчасове користування для ведення фермерського господарства, переходить до спадкоємця-члена цього господарства, який бажає продовжувати діяльність фермерського господарства. Суддя В. В. Пророк в окремій думці висловив позицію, що земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування громадянину-засновнику ФГ, не переходить до складу земель створеного ФГ назавжди і без права повернення, відповідно, таке право успадковується.

Однак ВП ВС не надала відповідь на досить актуальне питання: яка доля земельної ділянки, наданої у постійне користування, якщо ФГ було припинено (ліквідовано)? Чи право постійного користування повертається засновнику ФГ, чи взагалі припиняється, а отже, у держави або органу місцевого самоврядування з’являється можливість вільно розпоряджатися такою земельною ділянкою?

Хто має право на приватизацію земельних ділянок ФГ

Завершуючи тему земельних ділянок, які перебувають в користуванні ФГ, варто згадати позицію КАС ВС, висловлену в постанові від 01.10.2020 р. (справа №120/4116/19-а), щодо того, хто має право на приватизацію земельної ділянки, наданої засновнику ФГ для ведення ФГ. КАС ВС дійшов висновку, що відповідно до ст. 13 ЗУ «Про фермерські господарства» право на приватизацію у розмірі земельної частки (паю) земельної ділянки ФГ, яка була надана засновнику ФГ для ведення ФГ, має не тільки такий засновник, а й інші члени ФГ, адже право користування земельною ділянкою належить усьому ФГ, тобто усім його членам у повній мірі. Такого висновку КАС ВС дійшов, зважаючи на наведені вище позиції ВП ВС про те, що після створення ФГ та його реєстрації до ФГ від засновника переходить право оренди/постійного користування земельної ділянкою, наданою державою засновнику для ведення ФГ.

Що робити державі, якщо на отримання в оренду земельної ділянки для ведення ФГ претендує декілька осіб

До 03.04.2016 р. ч. 2 ст. 134 ЗК України встановлювала, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Буквальне трактування цієї норми надавало можливість органам місцевого самоврядування та органам Держгеокадастру без проведення земельних торгів передавати земельні ділянки для ведення ФГ тим особам, які їм «більше подобалися», що призводило до недобросовісної конкуренції та створювало підґрунтя для розквіту корупції в цій сфері. Коли всі вершки були зняті, адже законодавець змінив норму і передбачив, що тепер такі ділянки будуть надаватися виключно на конкурентних засадах, ВС звернув увагу на дану проблему. Але краще пізно, ніж ніколи.

У постанові від 29.09.2020 р. (справа №688/2908/16-ц), яка виявилася щедрою на новації, ВП ВС досить оригінально розтлумачила наведену вище норму. Вона дійшла до висновку, що за наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності в оренду право оренди такої земельної ділянки підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). Відповідно, ч. 2 ст. 134 ЗК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, слід розуміти таким чином, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства за наявності лише одного бажаючого. Якщо ж бажаючих два чи більше, підлягали застосуванню загальні правила ст. 135 ЗК України про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами яких укладається відповідний договір.

Роблячи такий висновок, ВП ВС виходила з наступного:

– земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14 Конституції України);

– земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, забезпечення гарантій прав на землю (п. п. б, г ст. 5 ЗУ України);

– земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства, а отже, розподіл землі особливо чутливий до принципів справедливості, розумності й добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Зокрема, не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Крім того, такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним з проявів корупції, а тому є неприпустимим. Тим більше, не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій, тим не менше, надано перевагу. Такий підхід може створювати підґрунтя для розвитку корупції.

Залишається відкритим питання, чи масштабує ВС цей підхід на інші подібні випадки, де земельні ділянки все ще можуть передаватися без проведення земельних торгів.

У цілому прослідковується системний підхід ВП ВС до вирішення описаної вище категорії спорів. Залишається сподіватися, що ВС не зверне з наміченого шляху на півдорозі і в подальшому в цій категорії спорів буде прослідковуватись єдність судової практики.